Невидима загроза: як розміновують схід України

Україна є однією з найбільш замінованих країн у світі, обмежуючи цим свободу пересування та створюючи серйозну загрозу для цивільних осіб, які перетинають «лінію розмежування».

Volodymyr and his wife fled their home after he was injured by a mine. © UNHCR/Marta Iwanek

Ховаючись у підвалі свого будинку, що на сході України, Володимир Заїка, 71 рік, знаходився у повній темряві. Обстріли пошкодили електропостачання. Він вийшов на двір, щоб перевірити електричні дроти та відчув, як його нога зачепилася за провід.


«Спочатку був спалах», – згадує він. «Щось почало шипіти праворуч від мене. Потім стався вибух». Володимир впав на землю, окутаний хмарою пилу та стікаючи кров’ю. Пізніше він дізнався, що спрацювала детонація розтяжки і він отримав поранення в голову, пах і груди, а також поранив ногу і плече. Двоє місцевих чоловіків посадили його на городній візок і потягнули до найближчого пункту пропуску, звідки його відвезли до лікарні в Торецьку.

«Рентген показав, що в нього 31 рана», – сказала його дружина Валентина, 71 рік, колишня вчителька початкової школи біля міста Південне. Ніхто не хотів відвозити її до лікарні під час обстрілів, тож вона спакувала одяг в пакет і пішла до чоловіка пішки.

Після місяця життя у лікарні, подружжя зрозуміло, що їм немає куди вертатися. Їм повідомили, що бойові дії змусили всіх жителів Південного тікати.

 

«Рентген показав, що в нього 31 рана»

 

Зараз, як переселенці, вони проживають у квартирі родичів у Торецьку, лише 15 кілометрів від «лінії розмежування», що відокремлює підконтрольні й тичасово непідконтрольні уряду території. Права рука Володимира досі болить після вибуху наземної міни, але він зайнятий ремонтом стін у ванній кімнаті, затуляючи пошкоджені ділянки дерев’яними дошками, надані гуманітарною місією «Проліска», що працює за підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН), допомагаючи людям, що проживають вздовж «лінії розмежування».

Подібний досвід сім’ї є дуже поширеним в Україні – однієї з найбільш замінованих країн, де було зафіксовано понад 1 000 жертв розірваних мін з 2014 року. У 2018 році 43% жертв серед мирного населення було спричинено випадками, пов’язаними з мінами та вибухонебезпечними залишками війни. Інциденти, пов’язані з мінами, були основною причиною жертв серед дітей у 2018 році. Останній випадок стався у лютому 2019 року, на КПВВ «Оленівка» (Донецька обл., непідконтрольна територія), коли мікроавтобус наїхав на міну. Внаслідок інциденту двоє людей загинули та одна особа отримала поранення.

На щастя, допомога поруч. Експерти з розмінування ризикують життям і здоров’ям, щоб зробити регіон безпечним для людей. Серед них – 37-річна Тетяна Нікіфорова. Як тільки з’являються перші промені сонця, вона випиває чашку гарячого чаю з термоса й насолоджується красою перших весняних квітів. Потім, опустивши захисну маску, Тетяна починає роботу, обережно перевіряючи ґрунт перед собою на наявність мін разом із командою фахівців з розмінування з благодійного фонду HALO Trust. Її рухи повільні і точні. Пластиковою палицею вона перевіряє сантиметр за сантиметром. Єдиними звуками є спів птахів і ритм її власного серцебиття.

«Я щаслива, що завдяки моїй праці, знижуються шанси на смерть як дорослих, так і дітей», – каже Тетяна «Я відчуваю, що тут я на своєму місці . Я хочу почувати себе потрібною».

Близько 1,3 мільйона людей є внутрішньо переміщеними особами (ВПО) в Україні, і УВКБ ООН вважає конче необхідним навчати дорослих та дітей розпізнавати  міни та вибухонебезпечні залишки війни. Найбільш замінованими місцями є ті, що знаходяться близько до «лінії розмежування», і де цивільні особи часто ризикують наступити на міни, зокрема, на полях, у лісах, на берегах річок, узбіччях доріг, на цвинтарі, а іноді навіть біля своїх будинків.

Місцевість, де зараз працює Тетяна, була колись популярним місцем для пікніків. Зараз, після п’яти років конфлікту на сході України, це мінне поле, завалене нерозірваними боєприпасами. HALO Trust допомагає знешкоджувати міни в рамках гуманітарної дії протимінного реагування, що координується Кластером з питань захисту на чолі з УВКБ ООН. Але міни та вибухонебезпечні залишки війни (ВЗВ) продовжують становити серйозну загрозу. Також існує нагальна потреба у наданні більшої підтримки жертвам мін та їхнім сім’ям, включаючи довгострокову медичну допомогу, реабілітацію та психо-соціальну підтримку.

У Міжнародний день просвіти з питань мінної небезпеки і допомоги в діяльності, пов’язаної з розмінуванням, УВКБ ООН закликає до посилених зусиль для подолання небезпек наземних мін на сході України. По всьому світу біженці й внутрішньо переміщені особи залишаються особливо вразливими до загроз мін у багатьох зонах, що постраждали від конфлікту.

Втікаючи через забруднені мінами території, люди потрапляють під небезпеку бути вбитими або травмованими. Міни також є критичною перешкодою для безпечного й гідного повернення, створюючи величезну небезпеку для біженців та переміщених осіб у всьому світі, які хочуть повернутися додому та перешкоджають зусиллям з відновлення спільнот після закінчення конфлікту. В Україні Тетяна знає справжню ціну конфлікту, після того, як її зять помер, коли поруч із ним вибухнув снаряд.

«Я почала себе запитувати, чому так багато жертв», – каже вона. «Потім я зрозуміла, наскільки сильно наші поля забруднені мінами і почала думати, як я можу щось змінити». Близько року Тетяна не розповідала своїм батькам, чим вона займається. Вона каже, що позиції її друзів щодо роботи Тетяни також  розділились. Але не дивлячись на довгі, повільні та небезпечні пошуки, вона пишається допомагати таким людям, як Володимир, почуватися знову в безпеці.

«Пройдуть роки, і онуки наших онуків прийдуть сюди і безпечно пройдуть це поле», – каже жінка. «Я сподіваюся, що одного дня Україна буде вільною від наземних мін».