Як коронавірус змінив звички жителів Донбасу?

Уже протягом кількох місяців Агентство ООН у справах біженців, разом з партнерськими організаціями, надають допомогу найбільш вразливим людям на сході України, щоб захистити їх від коронавіруса і допомогти пережити цей складний період, роздають засоби дезінфекції, підтримують ініціативи з пошиття масок. Як це вплинуло на звички людей? Чи виконують вони рекомендації пов’язані з карантином? Про це ми запитали самих жителів Донбасу.

Анна Іванівна (83 роки) село Нижня Вільхова Станично-Луганського району Луганської області:

«Я живу одна, нікуди з дому зараз не виходжу. Ось дві табуретки. Коли їсти готую, на одну сідаю, а на другу спираюся, так по дому і пересуваюся. На вулицю виходжу з ходунками – курочок годую. Якщо хтось приходить до мене, то одягаю маску. Руки з милом мию», – розповідає Анна Іванівна.

Анна Іванівна народилася в селі Нижня Вільхова Станично-Луганського району. Тривалий час жінка працювала і жила в Луганську, а, вийшовши на пенсію, повернулася до рідної домівки. Незважаючи на те, що Анна Іванівна постійно проживає на підконтрольній уряду України території, жінка досі зареєстрована в Луганську.

На початку березня 2020 року Анна Іванівна поїхала в Луганськ, щоб пройти лікування, а повернутися додому не змогла у зв’язку з тимчасовим призупиненням роботи КПВВ «Станиця Луганська» з метою запобігання поширенню коронавірусной інфекції.

 

19 травня Анна Іванівна змогла перетнути лінію розмежування і повернутися на постійне місце проживання завдяки тому, що був організований так званий «зелений коридор» – пропуск людей, які мають вагомі причини для перетину лінії розмежування. Так як у Анни Іванівни немає смартфону, на який треба встановити додаток «Дій вдома» для проходження самоізоляції, жінка була змушена погодитися на 14-денну обсервацію в лікарні в Станиці Луганській.

Жінку проанкетували за програмою допомоги у сфері захисту від Агентства ООН у справах біженців, яка розрахована на осіб з числа уразливих категорій населення. На отримані гроші Анна Іванівна придбала необхідні їй засоби реабілітації – ходунки і тонометр.

Ілля (16 років) село Валуйське Станично-Луганського району Луганської області:

Ілля – один з активних учасників молодіжної організації «Ми – покоління за зміни», яка спільно з гуманітарним центром «Проліска-Станиця Луганська» реалізувала безліч проєктів, спрямованих на підтримку і захист громад поблизу лінії розмежування. Це і відкриття літнього кінотеатру в селі Валуйске з безкоштовною зоною Wi-Fi, пошив і роздача сумок багаторазового використання, а також організація різних свят, в тому числі і для дітей.

Ілля відчуває, що носіння маски – обов’язкова частина його життя зараз. Він нікуди не піде, не вдягнувши її. Спочатку йому було незручно її носити, але потім звик. Люди, які не носять масок, лякають його, адже це стосується безпеки кожного з нас. Він вибрав маску, яка є і модною, і зручною. У нього дві багаторазові чорні маски і одна зелена. Він їх пере регулярно. Також у нього є звичайні одноразові маски.

Крім того, він почав частіше мити руки з милом і користуватися антисептиком перед тим, як заходити в магазин, після покупок, в громадських місцях і після використання паперових грошей. 

«Останнім часом я почав користуватися кредитною карткою частіше, ніж паперовими грошима, тому що її можна дезінфікувати. Я також постійно витираю свій мобільний телефон вологою серветкою»

Через пандемію коронавірусу Ілля та його однокласники перейшли на дистанційне навчання у школі. Для 11-ти класників це було особливо важко. Не всі викладачі могли легко перейти до цього формату роботи. Від учнів також вимагали багато самостійних робіт. 15 травня вони почали готуватися до ЗНО через відеоконференції. Використовуючи цей формат, вони активніше спілкувалися зі своїми вчителями онлайн.

«Ми стали менше гуляти з друзями, дотримуємось режиму самоізоляції, виходимо лише в разі крайної потреби, завжди носимо маски та беремо антисептик. Як ми спілкуємось? Переважно в Інтернеті. Створюємо групові чати та відеодзвінки. Загалом це весело», – сказав Ілля.

Инна и Иосиф

Инна и Иосиф_2

Інна (30 років) і син Йосип (6 років), місто Часів Яр Донецької області:

«За час карантину так і не змогла звикнути до маски, тому що через брак кисню часто падаю в обморок. Це пов’язано зі станом здоров’я. У разі необхідності, звичайно, намагаємося з сином надягати маски, які нам передавали співробітники гуманітарного центру «Проліска-Часів Яр», – розповідає Інна.

Вони не ходять по місту, без крайної потреби, і якщо вони виходять, то тримають соціальну дистанцію. Вони також миють руки частіше, ніж раніше, і обробляють продукти, які купують у магазині, як тільки повертаються додому. Вони проводять з сином багато часу вдома. Щоб не нудьгувати, вони придумують різні ігри.

Інна з Йосифом поїхали з міста Макіївка, яке знаходиться на непідконтрольних уряду України територіях, до сестри в село Миронівка в 2016 році. Тоді хлопчикові тільки виповнилося 2 роки. На той момент Миронівка була постійно під обстрілами, тому Інна шукала безпечне місце, куди можна переїхати.

Завдяки проєкту «Добровільне переміщення», який реалізується гуманітарною місією «Проліска» за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців, родині придбали будинок в місті Часів Яр Донецької області. Крім того, співробітники гуманітарного центру «Проліска – Часів Яр» взяли Інну і її сина під соціальний супровід.

Після переїзду Інна перестала отримувати соціальні виплати для внутрішньо переміщених осіб, а також зіткнулася з проблемою працевлаштування, в тому числі і через службу зайнятості, так як у неї не було атестата про повну загальну середню освіту. Співробітники гуманітарного центру «Проліска-Часів Яр» допомогли жінці подати документи в Бахмутську вечірню школу, влаштувати сина в дитячий сад, а також оформити субсидію і відновити соціальні виплати, пройти повне медичне обстеження і отримати групу інвалідності.

Тетяна (47 років) і Людмила (27 років), місто Часів Яр Донецької області:

Тетяна і Людмила – свекруха і невістка. Тетяна разом з сім’єю виїхала з міста Попасна в Часів Яр в 2014 році, коли почався збройний конфлікт. У 2015 році старший син Владислав одружився з Людмилою. Зараз пара виховує п’ятеро дітей, з них двоє – всиновлені. Співробітники гуманітарного центру «Проліска-Часів Яр» надають соціальний супровід, а також підтримку сім’ї з 2014-го.

Тетяна розповіла, що під час карантину вони звикли до масок, хоча дихати з ними все ще важко. Купувати маски в аптеках чи магазинах складно, але вони в них є  завжди, завдяки працівникам та волонтерам Проліски. Коли вони виходять, вони намагаються тримати відстань від інших людей. Але це важко, оскільки вони дуже товариські.

«З початком карантину ми ввели в будинку обов’язкову традицію: зайшов в будинок – відразу мий руки»

Захисних масок

вироблено та роздано особам 
з особливими потребами
та соціальним працівникам з початку
спалаху COVID-19

Наборів антисептиків

надано в Центри соціальних
служб для сімей, дітей та молоді 
Луганської області

Притулків для безхатченків

отримали санітарно-гігієнічні засоби для
забезпечення покращенних гігієнічних умов
для мешканців

Місць компактного проживання

в західній та центральній Україні 
отримали гігієнічні набори 
та засоби дезинфекції

Галина Олексіївна, 68 років, село Передільське Станично-Луганського району Луганської області:

Галина Олексіївна доглядає за своїм маломобільним чоловіком. Завдяки підтримці гуманітарної місії «Проліска» і програми допомоги в сфері захисту від Агентства ООН у справах біженців подружжя змогло придбати собі твердопаливний котел.

«Я взагалі намагаюся на вулицю не виходити, а якщо і виходжу, то швидко повертаюсь додому, обов’язково дотримуюся соціальної дистанції. Ось, днями похорони були – сусід помер, так я навіть на кладовищі не пішла, бо карантину дотримуюся»

Вони почали частіше мити руки, бо дуже бояться коронавірусу. По телевізору сказали, що це дуже небезпечно, тож вони переживають. Вони не носять масок вдома, але завжди носять їх, коли виходять на вулицю. Придбали дві маски на початку карантину в магазині за 15 грн. Перуть їх щодня. Коли активісти в Передільському почали шити маски, Проліска надала їм матеріали. Ось ці маски їм і видали у медичному пункті.

Олена Олександрівна (60 років) і онук Роман (13 років), місто Щастя Новоайдарського району:

Олена Олександрівна живе разом з 13-річним онуком. Гуманітарний центр «Проліска-Щастя» підтримує цю малозабезпечену сім’ю з 2018 року: у разі необхідності передають продукти, речі з «соціального гардероба». Завдяки програмі допомоги в сфері захисту від Агентства ООН у справах біженців бабуся і онук змогли придбати два ліжка.

Олена каже, що їхні звички під час карантину не дуже змінилися. Вона регулярно прибирала квартиру та мила руки і до того. Виховує Романа, щоб він був чистим і охайним. Вони завжди вдягають маски, коли виходять на вулицю. Спочатку купували їх за 7 грн в аптеці, а потім вона шила маски для багаторазового використання для себе та онука. Це дуже зручно, вона їх регулярно пере. З масками зараз немає проблем, але спочатку вони були недоступні.

«Я дуже віруюча людина, але, коли почався карантин, навіть до церкви не ходила, щоб не бути серед людей. Батюшка мені це дозволив. Зараз вже ходжу до церкви, але ми збираємося невеликими групами завжди, стоїмо на відстані. Я дуже переживаю, особливо за онука, щоб він ніде не заразився. Дуже хочеться, щоб швидше ця епідемія закінчилася, і ми повернулися до звичайного життя», – розповідає Олена.

Ніна (64 роки) і Марина (58 років), село Бахмутка Донецької області:

Ніна і Марина мають проблеми зі здоров’ям і потребують постійного прийому ліків. У прифронтовому селі аптеки немає. Раніше за ліками жінки їздили автобусом, але через введений карантин транспортне сполучення скасували.

«Щоб купити потрібні препарати, тепер доводиться або їхати в Бахмут на таксі, або просити допомогти співробітників гуманітарного центру «Проліска-Майорськ», які працюють на території населеного пункту вже п’ять років»

Вони намагаються не виходити з дому без потреби, а якщо вони виходять, то вдягають маски і дотримуються дистанції. Час від часу виникають проблеми з продуктами. У них є лише невеликий магазин з маленьким асортиментом і високими цінами. Якщо їм щось потрібно, вони просять волонтерів чи молодь поїхати і придбати їх у Бахмуті.

Окрім того, у Бахмутці часто мити руки проблематично, оскільки у селі є постійні проблеми з водою. Щоб місцеві жителі змогли дотримуватися правил гігієни, співробітники гуманітарного центру «Проліска-Майорськ» звернулися до організації «People in Need» і попросили збільшити кількість води, яку доставляють в Бахмутку.

Сергій, 54 роки, місто Світлодарськ Донецької області:

«На даний момент я не працюю, тому що займаюся оформленням групи інвалідності та соціальних виплат. У перший час введення карантину дуже переживав, уникав багатолюдних місць, намагався більше бути вдома», – ділиться Сергій. Маски йому дали знайомі, сам не зміг купити, тому що спочатку ціни в аптеках були завищені або ж їх взагалі не було в продажу. У поліклініці маски теж ніхто не роздавав. З введенням карантину і в цілому з початком епідемії COVID-19, Сергій став більш уважним до свого здоров’я, відповідальним. Дотримується дистанції з оточуючими, носить маску.

Під час карантину за підтримки співробітників гуманітарного центру «Проліска-Світлодарськ», що надають соціальний супровід, Сергій для встановлення групи інвалідності пройшов медико-соціальну експертну комісію (МСЕК) у Центрі медико-соціальної експертизи Слов’янська.

Потім Сергій подав заявку в Управління праці та соціального захисту населення Бахмутського району для отримання соціальних виплат та допомоги як малозабезпечена людина. Завдяки програмі допомоги в сфері захисту від Агентства ООН у справах біженців чоловік зміг оплатити транспортні витрати, щоб дістатися з Світлодарська в Бахмут, а також купити тонометр для вимірювання артеріального тиску. Це не тільки полегшило контроль за станом здоров’я, а й дозволило зменшити візити до сімейного лікаря, а отже і знизити кількість контактів з іншими людьми на період карантину.

ООН спільно зі своїми НУО-партнерами адаптувало свою діяльність з підтримки громад та впровадження проектів для підготовки та реагування до конкретних потреб, викликаних пандемією COVID-19. Наразі УВКБ ООН ініціювало 47 проектів для підготовки та реагування на загрозу COVID-19 по обидві сторони від лінії розмежування на сході України. Проекти включають підтримку громад у виробництві та розповсюдженні захисник масок, проекти швидкого впливу у вигляді надання ЗІЗ, велосипедів та іншого обладнання місцевим медичним працівникам з метою підвищення їхньої спроможності реагувати на COVID-19.

УВКБ ООН поширило понад 50 000 плакатів та брошур про профілактику COVID-19 в ізольованих селищах поблизу лінії розмежування, матеріалів, які були підготовлені Всесвітньою організацією охорони здоров’я.