Україна: країна, що надає прихисток біженцям, і чиї громадяни самі змушені шукати захисту
Україна: країна, що надає прихисток біженцям, і чиї громадяни самі змушені шукати захисту
Сьогодні, коли світ відзначає 75-ту річницю із часу прийняття Конвенції ООН про статус біженців, Україна на власному досвіді пізнала два аспекти вимушеного переміщення: країна приймає біженців з усього світу і водночас самі українці вимушені шукати безпеки за кордоном через війну.
Коли, рятуючись від переслідувань в Ірані, Аббас прибув до України понад 30 років тому, при собі він мав лише зубну щітку, бритву й кілька фотографій на згадку. Сьогодні він – громадянин країни, яка надала йому захист і стала для нього другим домом. Сили для того, щоб прокидатися вранці після безсонних ночей під час масованих повітряних обстрілів Києва, Аббасу дає його мета – допомагати людям, постраждалим від війни й вимушеного переміщення. Чоловік утілює цю мету в життя, працюючи в БФ «Рокада», партнерській організації Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН).
«Я дуже люблю цю країну. Це моя родина. Я не хочу її полишати, навіть коли ситуація тут стає вкрай складною. Я залишаюся та намагаюся робити все можливе, щоб допомогти людям. Оскільки я і сам біженець з Ірану, я добре знаю, що таке вимушене переміщення та життя без базових послуг – без води й світла», – ділиться Аббас.
Як Україна стала країною, що гостинно приймає біженців
Аббас прибув до України в той час, коли тут лише починалася розбудова системи надання притулку людям, які були вимушені шукати порятунку на чужині. В основі цієї системи – Конвенція ООН про статус біженців 1951 року, 75-ту річницю із часу прийняття якої світ відзначає 28 липня.
Упродовж наступних трьох десятиліть Україна стала домом для біженців з понад 60 країн, зокрема Афганістану, Сирії, Сомалі, Ірану й колишнього Радянського Союзу. Від початку своєї діяльності в Україні у 1994 році УВКБ ООН співпрацює з Урядом, організаціями громадянського суспільства та спільнотами біженців, щоб сприяти розвитку системи визначення статусу біженця та забезпеченню правового захисту.
У 2002 році Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців 1951 р. і Протоколу щодо статусу біженців 1967 р. Згідно із законодавством України люди, змушені рятуватися від насильства й переслідування, можуть подати заяву про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. За офіційними даними, у 2026 році близько 2 400 людей скористалися захистом в Україні й набули одного з цих статусів.
Захист, що не обмежується правовим статусом
Набуття правового статусу – не єдина проблема, з якою стикаються біженці й шукачі притулку в Україні. УВКБ ООН і його партнерські організації підтримують цих людей та надають їм юридичні консультації, а найбільш уразливим – грошову допомогу, допомагають отримати медичні послуги й психосоціальну підтримку. Крім того, біженці й шукачі притулку можуть отримати від УВКБ ООН і його партнерів підтримку, що сприяє їхній інтеграції в місцеві громади: допомогу із записом дітей до шкіл і дитячих садків, відвідуванням мовних курсів, поновленням документів і доступом до інших послуг.
Інший напрям роботи УВКБ ООН у цій сфері – співпраця з органами влади, спрямована на удосконалення державної системи надання притулку, зокрема покращення законодавства та його гармонізацію зі стандартами ЄС щодо надання притулку, що здійснюється в межах підготовки до вступу України до Європейського Союзу. Важливою є також адвокація УВКБ ООН щодо урахування прав шукачів притулку й біженців у розробленні планів відновлення України.
«У сучасній Україні надання притулку й захисту ніколи не було абстрактним поняттям, але сьогодні воно набуло особливої актуальності й особистого значення, – зазначила Представниця УВКБ ООН в Україні Бернадетт Кастель-Голлінгсворт. – Вимушене переміщення, яке багато хто раніше пов’язував з конфліктами, що відбувалися в далеких країнах, стали особистим досвідом для мільйонів постраждалих від війни. Саме тому принципи Конвенції про статус біженців знаходять тут глибокий відгук.
Навіть під час війни деякі біженці вирішили залишитися в Україні – вони й надалі працюють, займаються волонтерством, підтримують свої громади. Їхні історії вкотре нагадують нам про роль біженців у розбудові суспільства, що їх приймає. Ми також не забуваємо про мільйони українців, які були вимушені шукати безпеки за кордоном і стали біженцями в різних країнах світу. Сподіваємося, що вони матимуть змогу повернутися додому, щойно це стане можливим».
До повномасштабної війни та після вторгнення
Упродовж років до України прибували біженці й шукачі притулку, серед яких були студенти, підприємці, лікарі, митці й сім’ї, що відбудовували своє життя далеко від рідного дому. Багато хто з них опанував українську мову, відкрив власний бізнес, здобув вищу освіту й виховував дітей у тих громадах, де оселився.
Через повномасштабне російське вторгнення у 2022 році багато біженців знову були змушені рятуватися втечею від війни. Ті ж, хто залишився, живуть у тих самих умовах постійних знеструмлень, повітряних ударів і непевності, як і їхні сусіди-українці.
