Пошук сили та підтримки через гастрономію

«Давайте зробимо гарні, смачні кіфлики за старовинною рецептурою. Я покажу вам, як це зробити, а потім ми разом посмакуємо смаколиками», – посміхається дослідниця локальної кухні Закарпаття Любов Керецман. Кіфлики – це традиційний закарпатський смаколик, щось на кшталт міні-круасану із начинкою всередині. Навколо жінки шумно. У її майстер-класі в Ужгороді з випікання беруть участь чимало внутрішньо переміщених жінок з різних куточків України: Херсон, Запоріжжя, Донецьк, Харків, Маріуполь. У результаті повномасштабного вторгнення в Україну, їм довелося залишити позаду своє старе життя та близьких, і розпочати новий шлях, щоб віднайти сили, натхнення та нову домівку.

Запах випічки заповнив кухню. В одному куточку приміщення сидять діти, балакають між собою, розмальовуючи пряники.

Від самого ранку не було світла, тому на фоні можна почути гуркіт генератора на дворі. Час від часу, він нагадує про війну, реальність нинішнього життя. Вбрані у фартухи та шапочки, усі жінки зібралися навколо великого столу, і уважно слухають рекомендації Любові. Попри біль та особисті переживання у зв’язку з війною, тут вони почуваються безпечно та комфортно.

Перед тим, як зайнятися випічкою, Любов Керецман 20 років працювала педагогинею, викладаючи бухлатерський облік. Після того, як вона пройшла навчання з кондитерських технологій, вона стала пекаркою і вже за декілька років запустила власну справу. Найважливішим компонентом її роботи – це сприяти тому, щоб місцеві рецепти передавалися далі з покоління у покоління. «Я вивчаю місцеву гастрономію – як культуру нації, збираю нотатки, зберігаю і опрацьовую автентичні рецепти з Закарпаття, навчаю всіх бажаючих нашого смачного спадку», – пояснює Любов, перебираючи старі, поношені записні книжки та рецепти.

Те, що починалося як хобі, швидко стало навичкою, якою жінка тепер ділиться з іншими, у той же час популяризуючи місцеву закарпатську кухню. Любов мріє про те, щоб перетворити свої майстер-класи на щось більше, наприклад на школу, яка допомагатиме людям переорієнтуватись у професії. «Я мрію, щоб кожна людина могла знайти своє призначення у житті і розпочати свою власну справу. Те, що я організовую – не просто майстер-клас з випікання. Я хочу власним прикладом, надихати, розповідати людям, як реєструвати бізнес, як не боятися, чого треба уникати та як долати перешкоди першочергово у своїх головах», – розповідає жінка. – «Все це я роблю сама і вчуся на своїх помилках, але якщо я поділюсь своїм досвідом, дам людям знання, яке сама маю, це зробить їхній шлях до підприємництва легшим. Кожен регіон України має свої гастрономічні родзинки і після перемоги вже в дома, в рідному краї мої теперішні гості при бажанні могли б відтворити аналогічні майстерні і тоді вже б я в них гостювала, а Україна економічно та гастрономічно процвітала б».

Любов займається волонтерством з 2014 року, з самого початку війни на сході України та в Криму. Вона намагалася допомагати людям з різних куточків країни знаходити спільну мову один з одним. З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну, чимало переміщених осіб знайшли безпечне місце у Закарпатській області, в Ужгороді. Ділячись з людьми своєю пристрастю до приготування, Любов хотіла допомогти їм подолати травматичний досвід війни та переміщення, зацікавити прибутковою справою і показати шляхи до кращих змін попри всі негаразди.

Вона вірить у те, що їжа – один з найкращих способів порозумітися. Вона згадує як на початку війни зустріла переміщених акторів з Маріупольского театру, та запросила їх до свого майстер-класу, щоб їх розважити та підтримати. Їхня стійкість та сміливість надихнула її та переконала, що вона на правильному шляху.

«Я хочу, щоб українці попри багатовікове знищення культури знали, любили і передавали нащадкам свої безцінні гастрономічні скарби»

«Люди часто приходять у стані депресії або сильного стресу, але я спостерігаю, як вони поринають у світ їжі та приготування, і тоді їм вдається відкласти вбік свої тривоги та проблеми… Це дуже мене тішить, коли я бачу, як люди перезаряджаються. В процесі розпитую про страви регіонів звідки мої гості і це завжди оживлені, жваві дискусії в яких народжується гордість за кулінарну вмілість предків, так зникає комплекс  меншовартості який нам насильно нав’язували. Творчість – це рушійна сила, а смачна творчість це ще й розуміння свого коріння», – каже Любов, посміхаючись.

Ця ініціатива – це один з прикладів успішного локального бізнесу, який був підтриманий Неємією, партнерською організацією УВКБ ООН, яка надає можливості для перекваліфікації та запуску своєї справи на ринку праці. Неємія – одна з 13 місцевих НУО, які працюють з УВКБ ООН і підтримують гуманітарні заходи з раннього відновлення в Україні.

Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter