УВКБ ООН разом з «Рокада» та іншими партнерами – неурядовими організацями продовжує реагувати на величезні потреби в Україні завдяки фінансуванню від донорів, таких як США.
Abbas Ahmedi is at the doorstep of the UNHCR’ partner NGO Rokada carrying to the vehicle a box with clothes donated by the H&M which will be later distributed among people who lost homes and belongings because of fighting in Kyiv oblast @UNHCR/Victoria Andrievska
Аббас Ахмеді (52 роки) народився в Ірані, але останні 26 років живе в Україні. Колись біженець, зараз він працює соціальним співробітником у Києві в партнерській громадській організації УВКБ ООН «Рокада». Він допомагає переселенцям та людям, які постраждали від жорстокої війни, що вирує в Україні.
“Багато будинків у Київській області було пошкоджено або зруйновано через війну. Люди спустошені. Багато хто говорить нам, що вони вклали всі свої гроші, щоб побудувати свої будинки, вони думали, що зможуть виховати тут своїх дітей і онуків і насолоджуватися щасливим сімейним життям”, – говорить Аббас.
НУО «Рокада» працює в Київській області. Щотижня Аббас відвідує околиці Києва, де житлові будинки та цивільна інфраструктура зазнали значних руйнувань. Разом зі своїми колегами він оцінює потреби і роздає предмети першої необхідності і комплекти для тимчасового житла людям, чиї будинки були пошкоджені або зруйновані.
Валентин, чий будинок у Гостомелі сильно постраждав від ракети, розмовляє з Наталією, співробітницею ГО «Рокада», про свої потреби та ситуацію в родині. @УВКБ ООН/Вікторія Андрієвська
“Сьогодні ми роздаємо комплекти для тимчасового житла в гостомельській громаді, яка складається з чотирьох сіл. Усі вони були сильно обстріляні та знищені. Цього тижня ми роздамо набори для 100 домогосподарств”, – каже Аббас, зустрічаючись з людьми на гуманітарному складі зі своєю колегою Наталією.
Аббас почав працювати в «Рокаді» в 2012 році. Як перекладач він допомагав перськомовним біженцям пояснити свою ситуацію працівникам неурядових організацій.
“Почувши, як люди розповідають свої історії, я зрозумів, що у багатьох з них були проблеми, схожі на мої. Так само, як і я, вони страждали через несправедливість, яку вони бачили у своєму житті”.
Ці історії нагадали Аббасу про його дитинство і страшні події, які йому довелося пережити: як його вітчим був помилково засуджений за політичними мотивами, а їх сім’я відправлена на заслання у віддалене село, як все, що їм належало, відбирали все це, як все це призводило до нервового зриву у матері.
Через багато років його доля привела його в Україну, і він захопився українською культурою. “Люди тут говорять відкрито, вони висловлюють свої емоції, вони вільно проявляють свою прихильність. Я хотів бути частиною цієї культури. Сьогодні у мене є дружина і четверо дітей. Незважаючи на те, що їм довелося тікати до Польщі через війну, ми постійно спілкуємося і говоримо, як сильно ми любимо один одного, і ми підтримуємо один одного. Я дуже сумую за ними”.
Соціальний працівник партнерської організації УВКБ ООН «Рокада» розмовляє з Галиною, будинок якої сильно постраждав у Гостомелі. Аббас Ахмеді реєструє Галину для отримання набору від УВКБ ООН для екстренного ремонту житла. @УВКБ ООН/Вікторія Андрієвська
Коли війна почалася 24 лютого, Аббас працював за кордоном. Його дочки подзвонили йому в той ранок і кричали: “Тату, війна почалася, ми так боїмося!” Він не думав двічі. Спочатку рейс до Варшави, потім поїзд до Львова. У найкоротші терміни він повернувся додому в Київ. Проживши кілька днів у бомбосховищі, сім’я вирішила, що дружина Аббаса і його діти поїхали до Польщі.
Відвізши їх на вокзал, він повернувся до Києва. “Я не хотів йти в армію, і я не хотів мати нічого спільного зі зброєю, тому я вирішив піти до церкви і допомогати людям там.”
За допомогою власного автомобіля Аббас допомагав людям евакуюватися з міст під Києвом і доставляв їжу, ковдри і теплий одяг.
Одного разу він отримав дзвінок від своїх колишніх колег з «Рокади»: їм потрібно було найняти більше людей в команду. Аббас негайно погодився.
УВКБ ООН разом з «Рокада» та іншими партнерами – неурядовими організаціями продовжує реагувати на величезні потреби в Україні завдяки фінансуванню від донорів, таких як США. Це включає такі види діяльності із захисту, як надання психосоціальної та правової допомоги на всій території України, надання та ремонт житла, доставку предметів першої необхідності та надання грошової допомоги, яка дозволяє ВПО задовольняти свої найнагальніші потреби.
Ця робота виконується такими самовідданими людьми, як Аббас, які не можуть стояти осторонь, коли бачать страждання людей.
“Я зробив свідомий вибір залишитися і жити в Україні, тому що я дуже люблю цю країну. Це моя сім’я, і я не хочу їхати, коли ситуація тут складна. Я просто хочу залишитися і зробити все можливе, щоб допомогти”, – говорить Аббас.
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
