Нова домівка – нове життя: як УВКБ ООН допомагає переміщеним сім’ям відремонтувати оселі в сільських громадах
Нова домівка – нове життя: як УВКБ ООН допомагає переміщеним сім’ям відремонтувати оселі в сільських громадах
Після того, як Лариса й Анатолій були змушені покинути рідний дім в одному з окупованих міст на Донеччині, вони знайшли безпечну домівку в центральній частині України.
Троянди й виноград подолали майже 900 кілометрів шляху слідом за Ларисою і її чоловіком Анатолієм, які були змушені переміститися з рідного Селидового, що на Донеччині, до тихого села Швайківка в Житомирській області.
Коли понад рік тому через повномасштабне російське вторгнення подружжя було змушене покинути рідну домівку, із собою вдалося прихопити лише найнеобхідніші речі. Згодом друзі вислали Ларисі й Анатолію ці кущі – дороге серцю нагадування про рідний дім, наразі окупований Росією. Подружжя турботливо висадило троянди й виноград у своєму новому саду.
«Два роки ми жили під постійними обстрілами. Та коли одного дня після влучання у квартирі обвалилася стеля, це було сигналом. Нам вдалося виїхати, а вже місяць по тому туди ніхто не наважувався їхати», – згадує жінка.
У свої 60 років Лариса й Анатолій вирішили розпочати життя з нової сторінки в тому самому регіоні, де колись жили Ларисині батьки. Подружжю вдалося придбати старий будинок із невеличкою земельною ділянкою. Проте жити там було неможливо.
«У будинку стояв жахливий сморід, все було вкрите пліснявою. На підлозі всі дошки прогнили. Але найбільша проблема була в тому, що в будинку не було каналізації та води. Тільки тоді, коли до будинку провели воду й каналізацію, з’явилися проточна вода й душ всередині, я змогла знову почуватися людиною».
УВКБ ООН і партнер Агентства «Карітас» допомогли Ларисі й Анатолію облаштувати системи водопостачання та водовідведення в їхньому будинку. Тепер подружжя знову живе в комфортних умовах.
Покращити систему водопостачання та каналізації в будинку подружжю допомогло Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН) і «Карітас». Здійснити це вдалося завдяки програмі ремонту й модернізації сільських будинків, придбаних або орендованих внутрішньо переміщеними людьми в нових громадах на середньо- або довготривалий період. Ініціатива дає змогу підтримувати сталі житлові рішення для внутрішньо переміщених людей.
Програма була започаткована у 2023 році й наразі реалізується в 13 областях України. На сьогодні понад 1 380 сімей отримали такий вид допомоги й тепер мають змогу розпочати життя з нової сторінки, відновлюючи його в кращих умовах.
Ремонтні роботи охоплюють встановлення систем водопостачання, водовідведення та опалення, а також заміну вікон і дахів. Саме такий ремонт було проведено в будинку Діни й Василя, іншого подружжя пенсіонерів, яке на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році було змушене виїхати з Краматорська на Донеччині. Наразі сім’я орендує невеличкий будинок у Софіївці, селищі в сусідній Дніпропетровській області.
«Коли ми приїхали, в будинку нічого не було: ані газу, ані електрики, ані води. Перше, що ми зробили, – відремонтували стару твердопаливну піч. Оскільки газ тут відрізали, влітку ми готуємо на електричній печі. Будинок тривалий час пустував, тож дощ просочувався крізь черепицю. Завдяки тому, що УВКБ ООН і «Карітас» вкрили покрівлю новим шифером і встановили нові двері, дощ більше не затікає. А це вже велика справа».
Завдяки здійсненому УВКБ ООН ремонту даху, що протікав, Діна й Василь не замерзатимуть і житимуть у комфортних умовах у власному будинку.
Квартира Діни й Василя в Краматорську була серйозно пошкоджена внаслідок обстрілу. Тож поки що вони не знають, чи зможуть туди повернутися. Софіївка стала для подружжя другим домом, де до них потроху повертається відчуття нормального життя.
«На нашому маленькому городі ми все висаджуємо самі. Але цього року врожай був поганий – все померзло. Коли у мене є час, я в’яжу. А ще у нас є качки!» – посміхається Діна. «Я часто печу й пригощаю сусідів. Ми допомагаємо й підтримуємо один одного».
І Діна з Василем, і Лариса з Анатолієм були змушені виїхати з Донецької області, де після вторгнення відбуваються найзапекліші бойові дії. Десятки міст і сіл зруйновані вщент. І хоча вони віднайшли безпеку й стабільність у нових громадах, біль від втрати рідного дому й звичного життя ніколи не вщухає.
«Мені все подобається на новому місці, але моя душа все ще там. Мене вже не радують свята. Раніше ми часто збиралися великою компанією з рідними й сусідами. Це життя вже в минулому», – ділиться Лариса.
