«Де любов, там і сім'я»
«Де любов, там і сім'я»
Коли 54-річний Руслан Волощук відчиняє двері свого будинку в Авангарді на Одещині, вас зустрічає не лише щира посмішка — а відчуття сили й любові, загартованих війною та трагедією, але відновлених із надією та рішучістю.
Прийомний батько шістьох дітей — Владислава, Олександра і Данила (усім по 18 років), братів Максима і Владислава (14 і 15 років) та Микити (10 років) — а також дідусь для двох онуків, Івана (9 років) і Кирила (3 роки), Руслан розпочав свій шлях до батьківства з розбитого серця. У 2010 році, переживши трагічну втрату немовляти та непросте розлучення, Руслан ухвалив рішення, яке назавжди змінило його життя — відкрити свій дім і серце для дітей, які залишилися без підтримки та родини.
З роками Руслан став незмінним батьком-вихователем, приймаючи дітей та підлітків, які з різних причин залишалися самі. До 2022 року він піклувався про велику сім'ю у своєму будинку в Бериславі, Херсонської області, на півдні України, де кожна дитина мала свою історію труднощів і надії.
Але коли війна постукала у двері їхнього дому, родина опинилася перед найважчим випробуванням у своєму житті. У перший день повномасштабного вторгнення російські збройні сили увійшли до громади, перекривши всі пункти в'їзду та виїзду. Магазини та аптеки не працювали. З полиць зникли продукти харчування та ліки. Люди стали відрізаними від зовнішнього світу.
Руслан покладався на сім'ю, яку він створив. Вони разом пекли хліб, і він міг годувати сім'ю овочами, які раніше законсервував.
«Ми вижили, бо працювали разом». Ми не панікували. Діти були зі мною, і це головне».
МІЖ СТРАХОМ І НАДІЄЮ: ЖИТТЯ ПІД ОБСТРІЛАМИ
Але життя в Бериславі ставало дедалі нестерпнішим, і Руслан розумів: іншого вибору, окрім як рятувати своїх прийомних дітей та виїжджати, у нього немає. Принаймні він дуже старався це зробити.
«Коли ми вперше спробували евакуюватися у 2022 році, наш конвой обстріляли. Ми мусили повернутися. Ми прожили дев’ять місяців в окупації», – згадує Руслан. «Я найбільше боявся за дітей і за ризик того, що нас можуть розлучити».
Коли Україна повернула контроль над Бериславом, громада залишалася дуже близько до лінії фронту та стала постійною мішенню для російських обстрілів.
Один ракетний удар влучив поруч і завдав серйозної шкоди будинку сім’ї, тому, коли родині нарешті вдалося евакуюватись у листопаді 2022 року, в них залишився не будинок, а руїни. Усі вікна та двері були вибиті, а дах пошкоджений.
«Щодня Берислав обстрілюали десятками снарядів. Вони використовували дрони, бомби, все… наші будинки, наші школи, наші лікарні – все було зруйновано», – пояснює Руслан.
«Я дуже вдячний за всю підтримку, яку ми тут отримали», – каже Руслан. «Тепер у мене та моїх дітей достатньо місця та побутової техніки, щоб жити комфортно та почати будувати своє життя заново».
НОВИЙ ПОЧАТОК НА ОДЕЩИНІ
У перші місяці після вимушеного переїзду Руслан разом зі своєю родиною — шістьма прийомними дітьми та двома онуками від вже дорослих прийомних дітей — мешкали у тимчасовому житлі. Але потім, у грудні 2024 року, вони отримали новини, які змінили їхнє життя. Завдяки державній субвенції вони отримали житло в містечку Авангард Одеської область, а Фундація Олени Зеленської, за підтримки УВКБ ООН, допомогли облаштувати оселю побутовою технікою.
УВКБ ООН співпрацює з Фундацією Олени Зеленської, щоб надавати життєво важливу підтримку великим переміщеним прийомним родинам, таким як сім'я Руслана. Завдяки цьому партнерству родини отримують широкий спектр підтримки, а також побутову техніку та портативні зарядні станції, що забезпечують електрику під час відключень. Це допомагає прийомним дітям у таких родинах, як у Руслана, відновити відчуття стабільності та мати надію на майбутнє.
Допомога УВКБ ООН вже дійшла до великих прийомних родин у Харківській, Одеській, Львівській, Чернівецькій, Вінницькій, Тернопільській та інших областях. Серед них — і родини, які отримали нове житло за державною програмою, і ті, кого підтримує Фундація Олени Зеленської іншим чином.
Поки війна невблаганно триває, Руслан мріє побачити, як його діти дорослішають, і одного дня повернуться, щоб відбудувати свій рідний дім у Херсонській області.
«Я мрію про мир, перемогу та про те, щоб моя родина була разом», – каже він. «Ми тримаємось. Поки ми разом, ми можемо подолати все».
