Робота психолога з перших вуст: історія зцілення та надії поблизу лінії фронту
Робота психолога з перших вуст: історія зцілення та надії поблизу лінії фронту
У команді партнера УВКБ ООН, ГО «Проліска», Ірина працює від початку повномасштабного російського вторгнення. Жінка допомагає тим, хто постраждав найбільше, впоратися з травмами війни, що триває.
Для Ірини війна почалася 11 років тому, у 2014 році. Тоді жінка була змушена покинути рідну домівку в Донецьку й переїхати до тієї частини Донецької області, яка залишалася під контролем Уряду України. У лютому 2022 року через повномасштабне російське вторгнення їй довелося вдруге рятуватися втечею від війни. Цього разу Ірина оселилася в Дніпрі – місті, що стало центром гуманітарної допомоги тисячам людей, які перемістилися з прифронтових громад.
Замість розпачу Ірина, психологиня за освітою, обрала діяти. Вона приєдналася до команди партнера УВКБ ООН, ГО «Проліска», і тепер підтримує людей, на психічному здоров’ї яких війна позначилася глибокими невидимими ранами.
«Оскільки я сама вже двічі рятувалася втечею від війни, я добре розумію, що відчувають люди, які багато чого втрачають через вимушене переміщення. Допомагаючи іншим, ми допомагаємо собі й відновлюємося. Завдяки спільному досвіду ми спілкуємося на рівних. Я розумію цих людей, і вони розуміють мене. Саме це допомагає їм розкритися», – пояснює Ірина.
Робота Ірини передбачає часті поїздки до прифронтових громад, а також спілкування з людьми, які переживають гостру реакцію на стрес після повітряних ударів, що останніми місяцями суттєво посилилися. Жінка працює в мобільній бригаді ГО «Проліска», де разом з іншими фахівцями надає підтримку постраждалим на місцях обстрілів, допомагаючи людям знайти сили й сенс рухатися далі. Потрясіння, розпач, смуток, страх, безсоння або емоційна відстороненість – це лише невелика частина тих станів, які у своїй роботі Ірина спостерігає щоденно.
Одного разу Ірина надавала психологічну допомогу хлопчику, який разом зі своїми батьками провів чотири дні в підвалі, звідки не міг вийти через обстріл.
«З їжі у цьому підвалі були лише соління та вода, – розповідає Ірина. – Коли хлопчик зрештою зміг вийти, він заїкався, був зблідлим, а його руки тремтіли. Він майже не розмовляв, але багато малював. На малюнках – драбина, якою сім’я спускалася до підвалу, та почуття, які охоплювали дитину під час перебування там. Робота із хлопцем і його батьками триває. Моє завдання – надихнути їх рухатися далі й навчити самостійно поратися з власними станами».
Коли Ірина приїжджає до громади, першими до неї завжди підбігають діти, беруть її за руки й обіймають.
«Діти прагнуть підтримки, яку наразі їхні батьки не можуть їм дати, оскільки самі розгублені й налякані, – розповідає Ірина. – У таких випадках важливо не лише стабілізувати стан дітей, але також і стан батьків. Я показую їм дихальні вправи й прості прийоми, що дають сили всій сім’ї рухатися далі разом».
Перед літніми людьми постають інші проблеми: серед них багато одиноких людей, чиї діти зазнали переміщення в Україні або виїхали за кордон, а також тих, хто до останнього тримався за свій дім у прифронтовій громаді, допоки евакуація не стала єдиною можливістю вижити.
«Евакуація – це не лише зміна місця проживання. Це також глибоке емоційне потрясіння. Наше завдання – допомогти людям не тільки пережити втрату рідної домівки, але й знайти себе в новій ситуації та рухатися далі».
За оцінками ООН, після майже чотирьох років війни близько 10 мільйонів українців потребують психологічної підтримки. Від початку повномасштабного вторгнення УВКБ ООН і партнери Агентства, шість місцевих неурядових організацій, надали психологічну допомогу понад 300 000 людей, зокрема після обстрілів та евакуації.
«Наші мобільні бригади психосоціальної підтримки щомісяця працюють із тисячами людей. Ми підтримуємо людей в транзитних центрах, евакуаційних автобусах, громадських центрах і безпосередньо в прифронтових населених пунктах. Половина консультацій, які надають наші фахівці, – це індивідуальні консультації, тоді як інша половина – групові або сімейні консультації, зокрема групи підтримки й творчі заходи для дітей та дорослих», – зазначає радниця з питань психічного здоров’я та психосоціальної підтримки УВКБ ООН в Україні Марія Власенко. – Психосоціальна підтримка завжди надається в комплексі з іншими заходами із соціально-правового захисту: це і юридичні консультації, і соціальна допомога, і перенаправлення для отримання спеціалізованих послуг. Люди, які зазнали негативного впливу вимушеного переміщення та воєнних дій, мають складні й взаємопов’язані потреби. Тому наш підхід допомагає їм відновитися та почати відбудовувати своє життя».
Попри невизначеність і небезпеку, що зберігається, Ірина, психологиня ГО «Проліска», не втрачає рішучості. Навіть невеликі ознаки зцілення нагадують жінці про силу людської стійкості.
«Найцінніше в моїй роботі – це не лише ефективна допомога «тут і зараз». Найтепліші почуття охоплюють мене тоді, коли після евакуації або обстрілу я зустрічаю цих людей знову – на вулиці або в іншому місті – і вони впізнають мене, підходять до мене або телефонують і розповідають про зміни у своєму житті. Від цього так тепло на душі».
