Люди, які через війну залишилися сам на сам зі своїми проблемами, отримують підтримку та відновлюють соціальні зв’язки
Люди, які через війну залишилися сам на сам зі своїми проблемами, отримують підтримку та відновлюють соціальні зв’язки
Війна в Україні призвела не лише до загибелі людей, масового переміщення та руйнувань — через бойові дії багато багато людей із вразливих груп опинилися в особливо складних обставинах. Розлучені з близькими та позбавлені доступу до соціальної підтримки, вони залишилися сам на сам із труднощами.
У таких випадках на допомогу приходять соціальні фасилітатори – волонтери з тих самих громад, навчені надавати базову соціальну допомогу тим, хто її потребує. А це і 80-річна одинока бабуся, яка мешкає на десятому поверсі в будинку, де немає електрики, і людина, яка має труднощі з пересуванням і нещодавно була евакуйована до нової громади, і літня пара, що після переміщення повернулася до віддаленого села, зруйнованого внаслідок обстрілів.
Програма соціальної фасилітації – це нова модель із надання соціальної підтримки на рівні громад, що доповнює державні програми соціальної допомоги. Ця модель уможливлює надання практичної допомоги в подоланні труднощів повсякденного життя. Соціальні фасилітатори надають конкретну підтримку людям: заносять в оселю дрова або воду, супроводжують до лікарні або просто вислуховують.
Соціальні фасилітатори виступають своєрідним містком між людьми та системою державного соціального захисту. З одного боку, соціальні служби можуть направляти людей до програми, а з іншого — фасилітатори допомагають їм отримати доступ до цих послуг.
«Коли хтось приходить провідати мене - це дуже багато для мене значить»
У селищі Червона Долина, що на Миколаївщині, соціальні фасилітатори вже надають життєво необхідну підтримку багатьом мешканцям. Серед них і 77-річна Людмила Буц.
Людмила не виїжджала з рідного села - навіть тоді, коли на початку повномасштабного вторгнення обстріли та бойові дії точилися просто біля її оселі. Її син служить у Збройних силах, а донька, яка живе в Херсоні, не може бути поруч. Через хронічні проблеми зі здоров’ям і пенсію всього 4 000 гривень (приблизно 96 доларів США) Людмила не мала змоги евакуюватися.
Коли вибухи пошкодили будинок Людмили, УВКБ ООН разом із партнерською організацією «Десяте квітня» провели ремонт: мобільна бригада полагодила дах і замінила вибиті вікна. Але найбільші зміни в житті жінки відбулися тоді, коли її почала щотижня відвідувати соціальна фасилітаторка — теж Людмила (Комирець), яка допомагає їй по господарству та підтримує у щоденному житті.
«Знаєте, у 77-річному віці мені не так-то й легко тягати відра. Тож я дуже рада, що раз на тиждень приходить Людмила. Вона допомагає мені наносити вугілля, дров і води до хати, ходить по ліки. Коли хтось приходить провідати мене - це дуже багато для мене значить», – ділиться Людмила Буц.
Допомога, що покращує життя
Соціальні фасилітатори – це волонтери з тих самих громад, які пройшли підготовку й можуть надавати «добросусідську» підтримку людям із найбільш вразливих груп, які постраждали від війни: літнім людям, людям з інвалідністю, тим, хто покинув рідну домівку або повернувся до неї після переміщення. Тепер люди, які живуть самотньо, не почуватимуться покинутими й забутими.
«Я піклуюся про шістьох односельців, здебільшого літніх людей, двоє з яких мають інвалідність. Звісно, вони потребують багато практичної допомоги в повсякденних справах», – ділиться Людмила Комирець, соціальна фасилітаторка з Червоної Долини.
Але, як пояснює жінка, роль соціального фасилітатора не обмежується допомогою по господарству.
«Попри те, що офіційно я присвячую цьому один день на тиждень, дуже часто я намагаюся робити більше. Інколи я приходжу по обіді, інколи надвечір, щоб просто побути з ними. Віддаю стільки, скільки можу», – додає Людмила.
«Людям потрібен хтось, з ким можна поговорити, хтось, хто вислухає. Спілкування – важлива частина нашого життя. Воно справді допомагає та дає відчуття зв’язку. У нашому селі немає соціальних працівників, тож те, що я роблю, має заповнити цю прогалину», – зазначає Людмила.
«Справа не лише в допомозі — а в спілкуванні»
За кілька будинків від Людмили живе 83-річна Марія Ковтунюк.На початку повномасштабного вторгнення Марія і її чоловік з інвалідністю, були змушені три дні ховатися від сильних артилерійських обстрілів у підвалі власного будинку. Після цього сім’я виїхала до рідних в Одесу, а коли в березні 2023 року літнє подружжя повернулося до рідного села, виявилося, що їхній будинок був пошкоджений снарядами й шрапнеллю.
Що могли, літні люди відновили самотужки, але невдовзі після цього чоловік Марії помер, залишивши її наодинці зі своїм горем і щоденними проблемами.
Саме тоді програма соціальної фасилітації стала для Марії справжньою опорою. Регулярно навідуючись до жінки, соціальна фасилітаторка Людмила Комирець не лише допомагала старенькій із повсякденними справами, але й підтримувала теплим спілкуванням та маленькими проявами доброти.
«Людмила навідується коли мені потрібна допомога. Вона допомагає мені дістатися до медичного пункту, приносить все необхідне, завжди перевіряє, як справи. Інколи вона навіть допомагає з речами, що не входять до її обов’язків», – ділиться Марія.
«Справа не лише в допомозі — а в спілкуванні. Посидіти разом, поговорити, позбутися відчуття самотності. Саме це є для мене найважливішою підтримкою», – додає Марія.
Уперше експериментальну модель соціальної фасилітації запровадила партнерська організація УВКБ ООН ГО «Десяте квітня». Тоді, наприкінці 2024 року, в Миколаївській області працювало 10 соціальних фасилітаторів. Зараз у понад 90 громадах 13 областей України функціонує мережа з більш як 100 фасилітаторів. За перші дев’ять місяців 2025 року соціальні фасилітатори надали підтримку понад 5 000 людей. Така практична підтримка полегшує повсякденне життя людей, наповнює його надією та теплом.
Програма соціальної фасилітації не лише надає підтримку людям, вона також посилює державну систему соціального захисту, доповнюючи та зміцнюючи її.
