Трактор, пара крил і мовний клуб: як переміщені жінки-лідерки допомагають громадам залишатися сильними й згуртованими
Трактор, пара крил і мовний клуб: як переміщені жінки-лідерки допомагають громадам залишатися сильними й згуртованими
Традиційні українські ляльки-мотанки, створені учасницями майстер-класу для жінок, які виховують дітей з інвалідністю, організованого громадською організацією «Літай».
За оцінками ООН, жінки становлять 57% серед понад 3,7 мільйона внутрішньо переміщених людей в Україні. Багато з них були змушені рятуватися втечею від війни декілька разів разом з маленькими дітьми, прихопивши лише найнеобхідніші речі. Для деяких з цих жінок переміщення стало стимулом не лише вижити, а й вести за собою, гуртуватися та прагнути змін.
Зазнавши переміщення, жінки часто засновують власні або приєднуються до вже активних місцевих ініціатив або громадських організацій, які підтримують тих, хто опинився у схожій ситуації. У такий спосіб вони залучаються до громадських програм кризового реагування, що є надважливою частиною гуманітарних ініціатив та програм із відновлення в Україні. З 2022 року Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН) підтримало 550 громадських ініціатив у різних регіонах України, 334 з яких очолюють жінки. Знайомтеся з трьома з них.
Аліна: з Криму до Харкова й Тернополя, вирощуючи паростки стійкості
За останні 11 років Аліна була змушена двічі пакувати своє життя у валізи й полишати власний дім. Після незаконної анексії Криму Російською Федерацією у 2014 році Аліна разом з чоловіком виїхала з Ялти й оселилася в Харкові – другому найбільшому місті України, сповненому життя та можливостей.
На початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Харків майже повністю оточили збройні сили Російської Федерації й місто потерпало від серйозних руйнувань цивільної інфраструктури, що змусило людей рятуватися втечею. Ракетні удари ставалися дедалі ближче, тож для Аліни, що виховувала сина Данііла, якому на той час було два з половиною роки, єдиним способом врятувати життя рідних був переїзд до іншого регіону. Сім’я подалася до маленького села в Тернопільській області на заході України, де проживали їхні родичі.
«2014 року, а потім і 2022, тікаючи від війни, ми розуміли: найцінніше, що було в нашій машині, – це наша сім’я. Ми також знали, що зможемо адаптуватися й пережити це. Сидіти й плакати – деструктивно. Замість цього я прийняла думку про те, що життя вже ніколи не буде таким, як раніше, і це допомогло мені рухатися далі, не озираючись», – згадує Аліна.
Маючи досвід подвійного переміщення, Аліна разом з чоловіком заснували громадську організацію «ФАЙНАДІЯ», що допомагає тим, хто змушений покинути власні домівки, знайти житло, соціальну підтримку та інтегруватися в громаду.
Завдяки співпраці з партнерами УВКБ ООН «КримSOS» та «Рокада, «ФАЙНАДІЯ» змогла підтримати сотні людей найнеобхіднішими речами. Також організація втілює освітні програми для дітей, молоді, жінок та вразливих груп населення.
Завдяки співпраці з партнерами УВКБ ООН «КримSOS» та «Рокада, «ФАЙНАДІЯ» змогла підтримати сотні людей найнеобхіднішими речами. Також організація втілює освітні програми для дітей, молоді, жінок та вразливих груп населення.
«ФАЙНАДІЯ» вже допомогла з розміщенням 18 сім’ям, серед яких – 56 дітей. У 2024 році партнерська організація УВКБ ООН, НУО Medair, передала організації трактор й інше сільськогосподарське приладдя, щоб обробляти землю й вирощувати овочі на ділянках, прилеглих до будинків, в яких розмістилися переміщені сім’ї. Це було здійснено в межах соціальної ініціативи, мета якої сприяти самозабезпеченню людей та створенню можливостей для працевлаштування в сільській громаді.
Аліна також є заступницею голови місцевої Ради з питань внутрішньо переміщених осіб (ВПО), що дає змогу відстоювати інтереси переміщених осіб та впроваджувати зміни на рівні громади.
«Я завжди мріяла робити щось корисне для громади», – каже Аліна. - Війна допомогла мені повністю розкрити свій потенціал. Зараз я мрію створити простір, де внутрішньо переміщені люди зможуть отримати необхідні послуги, зокрема психосоціальну підтримку, й долучитися до заходів, що згуртовують громаду. Там вони могли б також знайти роботу й отримувати заробітну плату, щоб забезпечувати свої родини».
Валентина: допомагаючи мамам злетіти і даруючи їм крила
Коли Валентина вперше покинула Луганськ у 2014 році, найбільше хвилювання в неї викликав не тільки пошук житла – вона мала знайти безпечне місце, де її п’ятирічний син Назар, хлопчик з інвалідністю, міг би отримати допомогу. У Києві, без друзів і рідних, коли можливості отримати послуги були обмеженими, жінка відчувала розгубленість.
«Я не знала ані душі, – згадує Валентина, – мені не вистачало спілкування з жінками, які розуміли, через що я проходила».
Сьогодні Валентина очолює неурядову організацію «Літай», яку заснувала після того, як через повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну у 2022 році її сім’я була змушена знову тікати від війни, цього разу до Львова на заході країни. Жінка почала допомагати іншим родинам, в яких є люди з інвалідністю, евакуюватися до безпечних місць. Валентина продовжувала займатися цим і після повернення до Києва й народження другого сина Мирона.
Для власної організації Валентина обрала символічну назву: «Переміщені жінки, які виховують дітей з інвалідністю, стикаються з величезною кількістю проблем. Наша мета – надати їм таку допомогу, завдяки якій вони могли б відновити власний ресурс і відчути натхнення та мотивацію рухатися далі. Літай – це про крила, про натхнення, про те, щоб не опускати руки й йти далі».
За останні три роки очолювана Валентиною організація надала допомогу 200 жінкам. Це включає психосоціальну підтримку, консультації з працевлаштування, гуманітарну допомогу, а також тренінги із саморозвитку й інклюзивні заходи для батьків і дітей.
Завдяки підтримці партнерської організації УВКБ ООН, ГО «КРИМСОС», Валентина змогла створити організацію «Літай», що надихає мам, які виховують дітей з інвалідністю, вести повноцінне життя.
Завдяки підтримці партнерської організації УВКБ ООН, ГО «КРИМСОС», Валентина змогла створити організацію «Літай», що надихає мам, які виховують дітей з інвалідністю, вести повноцінне життя.
«Тут немає ідеальних історій успіху. Життєвий шлях матері, яка виховує дитину з інвалідністю, нелегкий, і він таким залишається. Але цей шлях можна пройти в різний спосіб: постійно відчуваючи депресію або усвідомлюючи, що це ваше життя й воно варте того, щоб його прожити. До нас приходять мами й просять познайомити їх з іншими жінками, які опинилися в схожій ситуації. Завдяки можливості почути історії інших вони розуміють, що не одні», – ділиться Валентина.
Айна: об’єднуючи спільноту за допомогою мови й культури
Для Айни, як і для Аліни й Валентини, війна розпочалася у 2014 році, заставши жінку в її рідному Донецьку на сході України. Сім’я з трьома доньками спочатку перемістилася до іншого міста на Донеччині – Краматорська, сподіваючись, що зможе невдовзі повернутися:
«Упродовж перших восьми років я жила, наче на паузі. Я чекала, коли зможу повернутися, й сподівалася, що ось-ось настане мить, коли все завершиться та з’явиться змога повернутися до Донецька, міста, з яким я все ще відчуваю сильний зв’язок, і ми почнемо відновлювати не лише будівлі, а й культурне середовище».
Будучи філологинею та поціновувачкою культури, Айна почала давати безкоштовні уроки української мови у регіоні, що був переважно російськомовним. Коли через повномасштабне вторгнення родина була змушена знову полишити дім, переїхавши з Краматорська, що перебував під обстрілами, до Дніпра, Айна продовжила безплатно викладати курс і створила ініціативну групу для переміщених людей, що прагнули покращити знання української мови. Невдовзі жінка стала модераторкою розмовно-інтеграційного клубу «Ріка», заснованого партнером УВКБ ООН «Десяте квітня».
«Спочатку до нас приходили цілими сім’ями: матері, батьки, діти, бабусі, дідусі. Потім вони стали приводити друзів. Ми спостерігали величезне прагнення перейти на українську серед російськомовних людей», – пояснює Айна.
«Клуб також є важливою платформою для інтеграції. Люди, які перемістилися, прагнуть бути серед тих, хто їх розуміє, хто пережив схожий досвід і зіткнувся зі схожими викликами. У заходах беруть участь і місцеві мешканці, тож в учасників є можливість знайти спільну мову й поговорити на різні соціальні теми».
Зустрічі розмовного клубу, який веде Айна, відбуваються двічі на місяць за підтримки партнерської організації УВКБ ООН, ГО «Десяте квітня», і ще двічі – в межах волонтерської ініціативи.
The language club moderated by Aina takes place twice per month with support from UNHCR’s partner The Tenth of April, and twice more as a volunteer initiative.
Допомагаючи переміщеним людям зберегти й наново відкрити своє культурне коріння, Айна змогла створити мережу однодумців, які разом відвідують театральні вистави, виставки й інші культурні заходи.
«Я бачу, що велика кількість людей, чиї рідні міста були окуповані й знищені, почуваються так само, як я почувалася я під час першого переміщення – на паузі. Неможливо передбачити, що буде далі. Але я можу дати цим людям одну пораду: не відкладайте своє життя на потім», – додає Айна.
***
У березні 2025 року УВКБ ООН номінувало Аліну, Валентину та Айну на участь у 10-денній програмі «Відкритий світ», що фінансується Офісом міжнародного лідерства Конгресу США, де вони представляли громадський сектор України. Програма допомагає делегатам-лідерам зустрітися з колегами із США. Надихнувшись корисним досвідом, учасниці повернулися до України з новим поглядом на роль лідерів у громадах і способи залучення громад. Завдяки участі в програмі «Відкритий світ» жінки змогли ознайомитися з прогресивними підходами до роботи, що впроваджуються в організаціях і установах США, і тепер планують застосовувати їх у своїй роботі в Україні. Важливою для учасниць стала також можливість розбудувати мережу нових контактів, яку вони вже використовують для залучення коштів, адвокації та спільних ініціатив, і це ще раз підкреслює цінність обмінів досвідом і співпраці між країнами й організаціями.
