Обстріли змушують мешканців прифронтових громад до евакуації та переміщення
Обстріли змушують мешканців прифронтових громад до евакуації та переміщення
Вікторія, 20-річна мати двох дітей, яка чекає на третю дитину, довго не наважувалася покинути рідну домівку в одній з громад Дніпропетровської області, неподалік якої ведуться активні бойові дії. Тривалий час жінка відкладала це рішення.
«А потім почався жахливий обстріл: ми почули, як близько 20 вибухів пролунали десь поблизу. Саме тоді я усвідомила, що рятуватися потрібно якнайшвидше. Син переживав такий стрес, що здригався від кожного гучного звуку, навіть коли в мене падало щось на кухні. Настільки жахливими були наслідки», – згадує Вікторія, яка самотужки опікується дітьми, поки чоловік служить в армії.
Вікторія та її діти, як і десятки тисяч українців, нещодавно були змушені полишити рідний дім через повномасштабне російське вторгнення та загострення ситуації біля лінії фронту, що простягається на понад 1 000 кілометрів вздовж північних, східних і південних областей України.
Від початку нової наземної наступальної операції Російської Федерації в Харківській області в травні 2024 року Уряд України оголошував декілька хвиль обов’язкової евакуації в кількох областях. Нещодавно через те, що лінія фронту впритул наблизилася до Дніпропетровської області, обов’язкову евакуацію оголосили й тут. За попередніми даними, лише цього року понад 190 000 людей були змушені рятуватися втечею від війни, перемістившись до безпечніших регіонів. Таким чином, вже мільйони українців стали внутрішньо переміщеними людьми після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, а також після початку війни на Сході України у 2014 році.
Евакуацію з прифронтових громад організовують органи влади з допомогою неурядових організацій та волонтерів. Багато хто евакуйовується самостійно. Із січня 2025 року понад 35 000 людей пройшло через шість транзитних центрів, що наразі функціонують у чотирьох областях України за підтримки органів місцевої влади й гуманітарних організацій, зокрема УВКБ ООН і партнерів Агентства – місцевих неурядових організацій. У таких центрах людям надають нагальну допомогу: тимчасовий прихисток, психосоціальну підтримку, правову допомогу, інформацію та консультації щодо можливостей для тривалішого розміщення.
Багато евакуйованих не хоче від’їжджати далеко від дому. Згідно з нещодавнім дослідженням Міжнародної організації з міграції, минулого року більш ніж половина внутрішньо переміщених людей залишалася в межах власної області.
Саме так трапилося і з Вікторією. У пошуках безпеки жінка переїхала до Дніпра – адміністративного центру області, «якнайближче до дому». Спочатку сім’я розмістилася в центрі для внутрішньо переміщених людей, де змогла отримати найнеобхідніші речі, оскільки, як і багато евакуйованих, Вікторія прихопила із собою зовсім небагато. У центрі молоду матір зустріли фахівці партнера УВКБ ООН, ГО «Проліска», які допомогли вагітній жінці вчасно звернутися за необхідним медичним доглядом і подати заяви на отримання соціальних виплат – важливої підтримки для утримання дітей.
Зараз Вікторія мешкає в невеличкій квартирі. Жінка не лише долає небезпеки воєнного часу, а ще й стикається з іншими складнощами й викликами: через матеріальні труднощі сім’я не має найнеобхідніших речей, зокрема холодильника. Попри нестачу грошей Вікторія налаштована триматися – насамперед заради дітей.
«Якщо я постійно сумуватиму й плакатиму, що буде з ними? Вони все відчувають. І мій ненароджений малюк також відчуває мої емоції. Так, бувають часи, коли мені стає настільки важко, що я хочу здатися. Але що тоді буде з дітьми?»
Головне, чого потребують внутрішньо переміщені люди, – доступне житло прийнятної якості. Крім того, внутрішньо переміщені люди з вразливих категорій, зокрема літні люди, серед яких є маломобільні люди й люди з інвалідністю, декотрі з яких наразі проживають у закладах, потребують спеціалізованої допомоги. Лише така допомога забезпечує належну евакуацію до закладів, що надають житло й необхідний догляд.
Багато людей, які покинули власні домівки, продовжує жити під постійні звуки дронів, вибухів і обстрілів. Через повітряні удари по містам, які не вщухають, а останніми місяцями стали більш інтенсивними, внутрішньо переміщені люди стикаються з ризиками воєнного часу там, де вони шукали безпеки. За таких умов люди живуть у стані хронічного стресу і з почуттям відчаю.
Саме таким було життя Надії, 37-річної матері двох донечок. Ще у 2022 році сім’я покинула рідний дім у селі, розташованому поблизу лінії фронту в Запорізькій області, що на півдні України, і переїхала до Запоріжжя. У цьому році це місто зазнало наймасштабніших ударів від початку війни. Одного травневого вечора, готуючись до сну, Надія та її дочки знову пережили всі жахіття війни: їхній район зазнав ще одного повітряного удару.
Надія пригадує: «Спочатку я сподівалася, що дрони, які гуділи в небі, пролетять повз. А потім ми почули вибух».
Часу бігти до найближчого укриття вже не було, тож Надія схопила двох донечок і разом вони сховалися в коридорі – найбезпечнішому місці у квартирі. «Нам було дуже страшно. У мене є талісман, який я стискаю в руках, коли нажахана. Я молилася й молилася, але вибухи все тривали».
Після тієї жахливої ночі Надія та її доньки залишилися неушкодженими, але їхня квартира зазнала пошкоджень. Від партнера УВКБ ООН, ГО «Проліска», Надія отримала доремонтні матеріали для закриття вибитих вікон. Таку допомогу УВКБ ООН надає в межах екстреного реагування після обстрілів, що передбачає також надання психосоціальної підтримки та правової допомоги й реєстрацію на отримання екстреної грошової допомоги для покриття нагальних потреб.
12,7 мільйона людей в Україні потребує гуманітарної допомоги. Більшість з них проживає в прифронтових громадах, а 2,8 мільйона перемістилися до інших регіонів країни. Наразі УВКБ ООН отримало 41 % фінансування, необхідного для втілення запланованої програми реагування.
