Валентина: «Ця частинка рідного дому допомагає мені встояти навіть тоді, коли світ довкола перевертається догори дригом»
Валентина: «Ця частинка рідного дому допомагає мені встояти навіть тоді, коли світ довкола перевертається догори дригом»
Валентина Митрофанівна Штульберг з Харкова тримає Біблію в центрі розміщення біженців. с. Михайлівка, Ришкани.
«Ніколи не думала, що житиму в часи повномасштабної війни. Навіть зараз в це важко повірити. Одного дня ми жили тихим життям неподалік Харкова, за 30 кілометрів від міста, а наступного - все різко змінилося. Нам з чоловіком по 77 років, в обох нас здоров’я з віком погіршилося, однак ми були змушені вирушити в дорогу, залишити будинок, наш рідний дім і наше життя. Домівка наша зараз зрівняна із землею. Нічого не лишилося.
Раніше ми тримали бджіл. Чоловік любив власний мед. Він завжди з таким інтересом, з такою турботою доглядав за вуликами. А мені подобалося працювати в садку. Хоч і просте життя в нас було, та ми його дуже любили.
Коли до нас прийшли волонтери й запропонували поїхати до Молдови, ми погодилися, бо думали, що це десь на місяць. А зараз вже три роки минуло. І нам нема куди повертатися, немає такого місця, де можна було б жити, як раніше.
Добиралися ми до Молдови приблизно 24 години. Пам’ятаю, як в машині панувала тиша, в якій відчувалося виснаження та непевність. Та коли ми приїхали, нас зустріли з теплотою. Ми опинилися в маленькому селі. Нашому селі. І, як це не дивно, воно нагадало нам наш дім. І ритм життя, і земля, і звичний порядок – все видавалося таким знайомим.
Щоб робити щось руками й чимось зайняти мозок, я знову почала працювати в саду. Тут неподалік є церква, тож я і там допомагаю. Роблю будь-що, аби відволіктися від важких думок.
Спочатку люди в селі поглядали на нас із цікавістю. Потім підходили знайомитися. Ми відчули добре й тепле ставлення. Потроху ми стаємо своїми – частиною їхнього ритму. І релігійні обряди в них дуже схожі на ті, що були в нас удома.
Коли ми їхали з дому, я всю дорогу стискала в руках Біблію. Вона старенька, але я намагалася зберегти її в гарному стані. Вона нагадує мені про те, якою я була до війни. Ця частинка рідного дому допомагає мені встояти навіть тоді, коли світ довкола перевертається догори дригом.
Тут, у Молдові, я знаходжу величезну втіху в церкві. Цим ця країна і підкорила мене. Тут також такі прекрасні традиції: фестиваль килимів, що проводиться в селі, Великдень, коли ми пекли паски разом із місцевими. Є і відмінності, але багато що нагадує мені про моє минуле життя.
І за це я тримаюся. Це і є частинка мого дому. І те, що дарує надію».
*Паска – традиційний великодній хліб в багатьох східноєвропейських культурах, зокрема в Румунії, Молдові й Україні. Він має глибинне релігійне та культурне значення для святкування Великодня в православній традиції.
